Сьогодні я хочу звернутися до своїх колег із проханням фіксувати для історії те, що відбувається. У мене немає досвіду роботи в таких умовах і якихось спеціальних знань також немає. Тим не менш, хочу поділитися думками про те, як це робити.

Якщо ви не маєте посвідчення преси, після початку війни отримати його буде дуже складно. Та й не треба відволікати людей від важливіших справ. Не обов’язково знімати вулиці.

Насамперед варто визначитися, про що ви хочете розповісти. Ви можете зробити серію про лікарів за роботою, про зачинені двері магазинів, про те, як почуваються люди у сховищах, про те, як почуваються діти, старі люди.

Чому варто робити проєкт, а не поливати камерою все навколо. Подумайте, для кого ви це робите і для чого. Наприклад, щоб переконати людей виступити проти війни. А Україні це зараз потрібно, і ті, хто це роблять, дуже допомагають!

Для того, щоб на ваші світлини відреагували, вони повинні зацікавити. Як би цинічно це не звучало, але ваші глядачі з Іспанії не реагуватимуть на ваші світлини лише тому, що вони про війну. До них потрібно достукатися, зацікавити, а потім поділитися емоційною складовою. Якщо це буде проєкт, спрямований на певну тематику, у вас більше шансів зацікавити глядача серією, тобто розповіддю на певну тему… ніж не пов’язаним набором фотографій.

Ще один важливий момент, пов’язаний з метою вплинути на ставлення світової спільноти до того, що відбувається. Як би ви не ставилися до окупантів, не варто в супровідних текстах виливати ненависть. Як тільки ви починаєте волати, вас перестають чути. Як тільки в супровідному тексті з’явиться, щось на зразок “Хороший рашист – мертвий рашист” – шанси вплинути вашою серією на ставлення ваших глядачів до подій, що відбуваються, значно зменшаться.

Також я вважаю дуже важливим не зливати ворогові інформацію. Вмикайтеся! Думайте які світлини можна показати зараз, а які потім. Думайте про те, чи можна зараз показувати обличчя воїнів, бейджики з їхніми прізвищами. Якщо ви сумніваєтеся, краще не показувати. Першочерговим завданням є захист країни та безпека, а не ваш репортерський успіх.

До речі, наскільки мені відомо, військових можуть фотографувати тільки акредитовані фотографи. Якщо ви не маєте акредитації, це просто небезпечно.

Не гуляйте в мілітаризованому одязі (комуфляжі тощо), вдягайте цивільне. Людина в камуфляжі – потенційний ворог для всіх сторін конфлікту. Не носіть фототехніку в кофрах, які можуть викликати підозру. І звичайно не забувайте, що працювати треба у зручному взутті.

Отримуйте дозвіл на зйомку. Якщо ви приходите до волонтерського пункту, не починайте знімати доки не знайдете адміністратора і не спитаєте дозвіл. Бажано дізнатися його прізвище, щоб ви могли відповісти на запитання іншого співробітника — “хто надав дозвіл”.

Люди навколо вас у стресі, не треба його збільшувати, якщо ви бачите, що людина не хоче, щоб ви її знімали – не знімайте. Якщо вас пішлють, не відповідайте агресією, зараз усім непросто. Допомагайте підтримувати позитив.

Пам’ятайте, коли ви дивитеся у видошукач ваше поле зору обмежене. Зосереджуйтесь на тому, щоб бути тут і зараз, слухайте, що відбувається довкола. Взагалі намагайтеся максимально включити емпатію, відчувати, що відбувається поруч. У цьому важливо не відключати критичне мислення.

Намагайтеся відчувати, де можна знімати камерою, а де краще обійтися смартфоном. На сьогоднішній день смартфоном із гарною камерою цілком можна знімати для https://www.worldpressphoto.org/

Якщо ви потрапили під обстріл, не ховайтеся за кіосками, або за дверима автомобілів. Кулі проб’ють кіоск та будь-яку частину авто, крім блоку в якому двигун.

Ще раз проговорю: першочергова задача у того, хто зі зброєю в руках вас захищає, а не в людини з камерою.

Все написане вище — просто висловлювання моїх роздумів, сьогодні у мене немає досвіду зйомки в гарячих точках.

Борис Крупник

Leave a Reply