Як багато фотографій у вас виходить після фотосесії або репортажної зйомки
Я часто чую запитання про те, скільки має виходити фотографій після години зйомки. Відповіді в числах на це питання немає, але спосіб збільшити кількість цікавих знімків є.
Спосіб досить простий – бути у свідомості під час зйомки.
Тобто свідомо, прямо в процесі роботи, оцінювати те, що ви бачите в кадрі. Як не дивно, багато людей фотографують, не приходячи до тями, і бачать, що вони зняли, тільки потім, коли відбирають фотографії. Спробую обґрунтувати цю, на перший погляд, дивну сентенцію.
Сприйняття навколишнього світу краєм свідомості, коли думки зайняті спогадами з минулого або роздумами про майбутнє, а на теперішнє ми реагуємо більше рефлексами, ніж свідомістю, я бачив не тільки у фотографів, а й у ораторів. До речі, попереднє речення було довгим, так? Довелося зосередитися, щоб усвідомити його сенс? Але повернемося до фотографів і ораторів. Механізм отримання якісного результату схожий.
Замініть кількість знімків на вміння не тільки дивитися, але й бачити
Ми дивимося у видошукач, виявляємо в полі зору об’єкт зйомки, уявляємо у себе в голові кадр із цим об’єктом і починаємо “строчити”, швидко натискаючи на кнопку, сподіваючись на те, що один із кадрів випадково збіжиться з намальованою в голові картинкою.
Але увага при цьому спрямована не на реальність, а на образ у голові.
При цьому увага спрямована не на реальну картинку у видошукачі, а на образ у голові. У результаті, те, що дійсно відбувається у видошукачі, ми бачимо в загальних рисах, і навіть не завжди відстежуємо, куди потрапила точка фокусування, а потім дивуємося, як ми не помітили “роги” або некрасиво обрізані кінцівки.
Ласкаво просимо в реальність
Таку саму роботу свідомості ми можемо часто спостерігати в людей, які не вміють пояснювати. Вони говорять плутано, самі себе переривають у середині фрази, перескакуючи “на іншу доріжку” розумового процесу. Такий “оратор” розмовляє не стільки з вами, скільки із самим собою. Він починає говорити фразу і в той момент, коли сам для себе її сформулював, перескакує на наступну, ну а чого продовжувати, йому ж уже все зрозуміло.
Для того, щоб зрозуміло пояснювати, потрібно зосередитися, повернутися з внутрішнього світу в реальність і почати розповідь, весь час уявляючи себе на місці людини, яка вас слухає, і в якої в голові немає ваших думок, не висловлених вами вголос. Тоді пояснення, найімовірніше, буде зрозумілим і доступним.
Так само і з фотографією.
Поверніться до реальності. Перед тим як натиснути кнопку, оцініть не картинку, яку ви уявляєте, а те, наскільки гармонійним і красивим є те, що наразі перебуває в рамці видошукача, включно із заднім планом.
Чому це відбувається
Ліричний відступ. “Випадання” з дійсності у внутрішній світ – це, як не дивно, робота інстинкту самозбереження. Чим швидше ми реагуємо на навколишній світ – тим більше шансів вижити. Щоразу сканувати заново інформацію про об’єкти, що нас оточують, довго, значно швидше викликати образ із підсвідомості.
Коли людина бачить новий об’єкт, який багато разів бачив до цього, він пробігає поглядом найконтрастнішими лініями об’єкта. Як правило, це лінії контуру об’єкта, що контрастують із фоном. Як тільки ми впізнали фігуру — з підсвідомості виринає вся інформація про об’єкт, ми не скануємо його (об’єкт) заново. Упізнали об’єкт, все, свідомість готова переходити до наступного. І переходить, оскільки що більше об’єктів ми розпізнаємо за одиницю часу, то більше шансів вижити. А деталі об’єкта не такі важливі для виживання. Саме тому ми іноді не можемо знайти ключі, які лежать перед нами на столі, а стіл — то ми оглянули вже кілька разів. Насправді наші думки чимось зайняті, стіл ми побачили контурно, а в шаблоні нашої підсвідомості на столі немає ключів.
Але коли ми зосереджуємося, вмикаємо ресурси нашої свідомості і повертаємося в реальність, ми скануємо стіл і таки знаходимо ключі.
Так, в результаті роботи інстинкту самозбереження включається «контурне» світосприйняття, формуючи у нас шаблони та стереотипи.
Для задротів (таких як я) розповім ще, що в ролі “контуру” може виступати не тільки візуальний стимул, це можуть бути тактильні або смакові відчуття, запах. І саме тому діти вивчають навколишній світ усіма доступними способами навіть пробуючи на смак, все що трапляється в руки. Вони формують базу об’єктів, з якої потім інформація буде викликатись «контуром».
Ну а щоб трохи розбавити вищенаписане занудство, а заодно переконати вас у моїх словах, прочитайте це:
До кінця тексту вам стало легше читати, оскільки у вас сформувався шаблон, і вам уже не потрібно заново сканувати кожен символ.
