БІОГРАФІЯ ГЕЛЬМУТА НЬЮТОНА
Ранні роки Гельмута Ньютона в Берліні
Гельмут Ньютон (Helmut Newton) народився 31 жовтня 1920 року в Берліні, в єврейській сім’ї Клари і Макса Нойштедтера, і від народження носив прізвище батьків (Neustädter). Його батько, власник ґудзикової фабрики, бачив у сині продовжувача своєї справи, але Гельмут уже в 12 років купив свій перший фотоапарат і пішов слизькою доріжкою творчості. У 16 років він йде в підмайстри до Іви (справжнє ім’я – Ельза Ернестина Нойлендер-Симон), найвідомішої в Берліні фотохудожниці в стилі ню, а також модної та рекламної фотографії. Мабуть, це і визначило подальший напрямок творчої діяльності юного фотографа. Працюючи асистентом, Гельмут навчався не тільки безпосередньо ремеслу: роботі з камерою, світлом, експозицією, а й переймав в Іви деякі сміливі на той час технічні та творчі прийоми, наприклад, техніку подвійної експозиції та гру з гендерною андрогінністю образів, якими прославилася сама Іва.
Гельмут Ньютон із батьками, 1924 р.
Друга Світова Війна – Еміграція
Однак обстановка, що складається в Німеччині після приходу до влади нацистів, зовсім не сприяла творчому розвитку людини з прізвищем Нойштедтер. Унаслідок Нюрнберзьких законів, що наклали на євреїв жорсткі обмеження, батько Гельмута – Макс, втратив контроль над фабрикою, а після погромів Кришталевої ночі на короткий час опинився в концтаборі. Усі ці події змусили батьків нашого героя емігрувати до Аргентини. А сам Гельмут залишив Німеччину, щойно отримав паспорт по досягненню повноліття. Діставшись потягом до італійського порту Трієст, він морем, на кораблі “Conte Rosso” разом з іншими біженцями, відплив в Азію, маючи намір потрапити до Китаю. Але зійшов на берег у Сінгапурі, де затримався на деякий час і знайшов роботу фотографом у газеті “The Straits Times”. Пробував себе також у ролі репортера, але протримався на цій посаді лише кілька тижнів. Як згадував сам Гельмут через багато років: “Я був занадто повільний для цієї роботи. Коли я прибував на місце подій, усі вже розходилися”.
Початок Другої світової війни перервав перебування Ньютона в Азії. У Сінгапурі британська влада інтернувала його як “ворожого іноземця” (громадянина Німеччини) і 1940 року етапувала до Австралії. 27 вересня 1940 року Гельмут, усе ще з прізвищем Нойштедтер, прибув до Сіднея, звідки його відправили до тимчасового табору для інтернованих, у містечку Татура (штат Вікторія). Під вартою він пробув цілих два роки, а звільнившись у 1942 році, перший час перебивався випадковими заробітками, зокрема й збиранням фруктів. У серпні 1942 року Гельмут добровільно вступив до австралійської армії і кілька років служив водієм вантажівки. Після війни, звільнившись з армії, він вирішив залишитися в Австралії і 1946 року отримав австралійське громадянство, змінивши прізвище з німецького – Neustädter, на англомовне – Newton.
Військовий водій австралійської армії, 1944р.
Життя і робота Гельмута Ньютона в Австралії
Знайшовши новий дім, Ньютон почав будувати кар’єру в післявоєнній Австралії. У 1946 році він відкрив власну фотостудію на Фліндерс-лейн у Мельбурні – в самому серці місцевої індустрії моди. У студії Гельмут займався зйомками модних каталогів, рекламою, театральними постановками і промисловою фотографією, користуючись пожвавленням в економіці післявоєнних років. У 1947 році він познайомився з молодою австралійською актрисою Джун Браун (сценічний псевдонім – Джун Брунелл), яка погодилася позувати для нього моделлю. Між ними зав’язалися стосунки, і вже 1948 року Гельмут і Джун одружилися. Відтоді Джун стала його незмінним партнером по життю і творчості. Пізніше вона теж захопилася фотографією, прославившись під псевдонімом Alice Springs.
Весілля Гельмута Ньютона, 13 травня 1948 року.
Сама Джун згадувала їхнє знайомство так: “Я була актрисою-початківцем, платили мені мало. Моя подруга працювала ретушером у Гельмута, і в якийсь момент вона запропонувала мені заробити трохи грошей, знявшись як модель. Я познайомилася з її шефом і знімалася в пуловерах для книги з в’язання “Є ідея”. Грошей я не отримала. Він мені нічого не заплатив. Але незабаром я стала його дружиною”.
Роблячи дівчині пропозицію, фотограф-початківець сказав: “Виходь за мене, але знай, у нас ніколи не буде грошей”! Джун погодилася. А працьовитість, цілеспрямованість і талант Ньютона не залишили шансів похмурому передбаченню Гельмута. Через роки, заробивши свої перші 10 000 доларів і розмірковуючи, куди їх витратити, Ньютон вирішив: “Потрібно купити діаманти для моєї Джун”.
Незважаючи на постійну роботу, грошей молодятам вистачало не завжди, і Гельмуту доводилося працювати весільним фотографом, що йому ніколи не подобалося. Крім того, для Ньютона стала тягарем консервативність австралійського суспільства 1940-1950-х років. За спогадами його колег, світ моди в Мельбурні був доволі нудний і манірний. Замовлення від місцевих магазинів одягу вимагали одноманітних студійних зйомок на однотонному тлі, без зайвої творчості, строго за шаблоном. Така рутина різко контрастувала з тим новаторським духом, який Гельмут встиг пізнати в Берліні в роки навчання у Іви. Сама Іва не встигла виїхати з нацистської Німеччини, разом із чоловіком її заарештували та відправили до концтабору, де вона і загинула 1942 року.
Молодому фотографу не вистачало можливостей для самовираження, і він відчував зростаюче розчарування. Проте, в Австралії Ньютон продовжував удосконалювати майстерність і спілкуватися з однодумцями. Він зблизився з іншими імігрантами-фотографами, такими як Генрі Тальбот і Вольфганг Зіверс, разом з якими шукав нові підходи в зйомці. У 1953 році вони навіть організували спільну виставку “New Visions in Photography” в Мельбурні, представивши публіці зразки сучасного фотографічного мистецтва. Сам Ньютон згодом вельми прохолодно відгукувався про свої австралійські роботи, вважаючи цей етап лише підготовчим – в очікуванні справжнього прориву на світовій сцені.
Переїзд Ньютона в Європу і робота з глянцевими журналами
У середині 1950-х Гельмут Ньютон отримав шанс заявити про себе за межами Австралії. Його роботи привернули увагу редакторів “Vogue”: у січні 1956 року журнал опублікував спеціальний австралійський додаток з фотографіями Ньютона. Цей успіх привів до запрошення на роботу до Лондона – 1957 року Ньютон уклав річний контракт із британським “Vogue”. Він перебрався до Великої Британії і кілька місяців знімав для “Vogue” у Лондоні, проте строгий британський стиль йому швидко набрид. Не допрацювавши до кінця контракту, Ньютон залишив Лондон і вирушив до Парижа, розраховуючи на більш вільну творчу атмосферу. Наприкінці 1950-х він фотографував для французьких і німецьких видань, набираючись досвіду в Європі. Ненадовго Гельмут повернувся до Мельбурна 1959 року, де за старою пам’яттю виконав контракт для австралійського “Vogue”, проте в Австралії він уже не бачив для себе майбутнього.
Ів Сен-Лоран у примірювальній з моделлю.
1961 року Ньютон остаточно перебрався до Європи разом із дружиною, обравши своїм домом Париж. Почався новий етап його кар’єри: Париж тих років був однією зі столиць світової моди, і тут талановитий фотограф швидко виявився затребуваним. Гельмут отримав посаду штатного фотографа у французькому “Vogue”, співпрацював із виданнями “Harper’s Bazaar” і “Queen”, а дещо пізніше публікував фотосерії й у французькому журналі “Elle”. Особливе значення мала співпраця Ньютона з головним редактором “Vogue Paris” Франсін Крессан. 1966 року, коли Крессан очолила журнал, Ньютон відновив контракт з “Vogue” вже на нових умовах – редакторка дала йому повну творчу свободу для реалізації найзухваліших задумів. Ця підтримка дозволила фотографу вийти на повну потужність свого таланту.
До кінця 1960-х – початку 1970-х Ньютон став одним із найпомітніших фотографів моди в Європі. Його зйомки регулярно з’являлися на сторінках “Vogue” (у французькому, британському та австралійському виданнях) та інших глянцевих журналів. Паралельно він співпрацював і з більш відвертими виданнями – так, Ньютон створив кілька знаменитих фотоісторій для журналу “Playboy”. Фактично, Гельмут стер межу між високою модною фотографією та еротичним жанром: його модні серії нерідко були настільки ж провокаційними, як і роботи для “Playboy”, і деколи публікувалися одночасно там і там.
Ельза Перетті для “Playboy”, 1975р.
У 1971 році, на піку завантаженості, у Ньютона стався серцевий напад – життя в режимі нон-стоп позначилося на здоров’ї. Перше, що зробив Гельмут, потрапивши до лікарні, – попросив свого асистента купити йому простий і легкий фотоапарат, а потім почав фотографувати всіх, хто до нього приходив, себе та інших пацієнтів. Це допомогло йому забути про хворобу і швидко відновитися. Він продовжив творити, хоча став вибірковим у проєктах. До середини 1970-х ім’я Гельмута Ньютона вже міцно асоціювалося з авангардною модною фотографією.
Моніка Беллуччі
Світова популярність і зрілі роки
У 1957 році Ньютон уперше приїхав до Лос-Анджелеса і був зачарований його природою, кліматом, творчою атмосферою і свободою звичаїв, небаченою для Європи. Відтоді кожну зиму він проводить у Каліфорнії, з грудня по березень. Знімав багатьох голлівудських зірок, і не тільки їх, у стилі “ню”. У його портфоліо портрети Сінді Кроуфорд, Мадонни, Девіда Бові, Хоакіна Фенікса, Джулії Робертс, Енді Воргола.
Девід Лінч та Ізабелла Росселліні. Лос-Анджелес, 1998 р.
Мадонна
Портрет юного Ді Капріо
Решту часу Гельмут Ньютон розривається між Парижем, Монако і Берліном. Незважаючи на важкі спогади молодості, Берлін назавжди залишається улюбленим містом фотохудожника. Він упевнений, що там зовсім інше повітря та інші дівчата, ніж в інших містах Європи.
І хоча світову популярність він здобув завдяки відверто-провокаційним фотографіям у глянцевих журналах моди, знятися у Ньютона були готові імениті політики і відомі люди того часу.
Портрет Маргарет Тетчер
Усі зрілі роки Гельмут Ньютон живе своєю творчістю, явно отримуючи від цього незрівнянне задоволення. Багато фотографує, проводить виставки своїх робіт. Видає обмеженим накладом книжки зі своїми фотографіями – величезні фоліанти вагою в 30 кг і заввишки майже в метр. Книги про фотографію і власну автобіографію, написані спільно з дружиною Джун. Він на вершині своєї слави і майстерності, до нього стоїть черга з моделей, акторів і політиків, які бажають, щоб їх зняв великий Гельмут Ньютон. Критики звинувачують художника в сексизмі та об’єктивації жіночого тіла, але він сам ставиться до себе і своїх творінь з великим почуттям самоіронії. “Хороший смак – це найгірше, що може трапитися з творчою людиною”, – говорив він. А дівчата-моделі готові зніматися у нього безплатно, вважаючи величезною удачею той факт, що в них є знімки, зроблені Ньютоном.
Аліс Спрінгс, “Гельмут у туфлях на підборах”, Монако, 1987р.
Сальвадор Далі, який помирає.
Деякі його роботи навіть зараз викликають шок і острах, незважаючи на відсутність у кадрі оголеного тіла.
23 січня 2004 року в Лос-Анджелесі у віці 83 років Ньютон виїжджав з парковки готелю “Шато Мармон” і, не впоравшись з керуванням, врізався в стіну. Через годину великий фотограф помер у лікарні. Поховали Гельмута в Берліні, на кладовищі Фріденау. Через 17 років, на 99 році життя померла його дружина і вірна супутниця життя Джун, і її поховали поруч із Гельмутом Ньютоном.
Могила Гельмута і Джун Ньютон.
Авторський стиль і вплив Гельмута Ньютона на моду
Творчі прийоми
Один із знакових знімків Гельмута Ньютона для “Vogue” (Франція, 1979): модель у смокінгу від Yves Saint Laurent нахиляється до оголеної жінки в паризькому провулку. Ця провокаційна сцена – яскравий приклад фірмового стилю Ньютона, що поєднує високу моду, еротизм і гру з гендерними ролями.
Завдяки подібним роботам, що стирають межі між глянцевою фотографією і відвертим ню, Ньютон здобув репутацію провокатора. Його естетика дала початок напрямку “порно-шик” у світі моди, відкривши дорогу для сміливішого зображення сексуальності. Використовуючи образ жінки в чоловічому костюмі поруч із голим тілом, фотограф кинув виклик традиційним уявленням про гендер і одяг. Контраст суворого смокінга і наготи, так само як і кінематографічна композиція сцени, підкреслюють вуайєристський, зухвалий дух, притаманний багатьом роботам Ньютона.
Стиль Гельмута Ньютона формувався під впливом різноманітних джерел – від кінематографа до образотворчого мистецтва. Він захоплювався виразним світлотіньовим малюнком фільмів у стилі нуар та естетикою німецького експресіонізму. Це відбилося в драматичності та контрастності його фотографій. Також на уяву Ньютона вплинули сюрреалізм та еротика: у деяких його знімках відчувається дух сюрреалістичної провокації, що поєднується з естетикою фетиша (елементи sado-maso, шкіряні аксесуари тощо).
Він нерідко влаштовував сцени з нарочито дивними деталями – чи то манекени, чи то медичні корсети, чи то сідло на спині моделі, – привносячи в модну зйомку наліт театральності та шоку. При цьому Ньютон вважав за краще працювати поза нудною студією: він шукав для зйомок натуру з багатим антуражем – розкішні готелі, вілли початку століття, паризькі вулиці або маєтки, які слугували ефектними декораціями для його сюжетів. У таких природних декораціях фотограф майстерно вибудовував кадр, домагаючись відчуття тонкої межі між реальністю і постановкою.
Карл Лагерфельд, головний модельєр італійського будинку Fendi і французького будинку Chanel, порівнював фотографії Ньютона з малюнками Анрі Матісса, за чіткість ліній і особливий шарм. А вже Карл-то за чіткість ліній добре розумів.
Портрет Карла Лагерфельда
Центральне місце в роботах Ньютона посідала жіноча фігура – сильна, незалежна, часто домінуюча. Він сміливо експериментував з образом моделі, вбираючи жінок у чоловічі костюми, високі підбори, коштовності або, навпаки, оголюючи їх, доповнюючи образ лише дорогими аксесуарами. У своїх ранніх серіях він уперше об’єднав жанри модної та ню-фотографії: так, перший фотоальбом Ньютона “White Women” (“Білі жінки”, 1976) містив сміливі зображення оголених моделей у високому модному контексті. Подібна комбінація моди і наготи була в новинку для індустрії – вона шокувала публіку, провокувала суперечки, але в підсумку зробила революцію в модній фотографії. За ним пішли й інші проєкти: книга “Sleepless Nights” (“Безсонні ночі”, 1978) представляла серії, раніше опубліковані в журналах, де гламурні моделі виступали одночасно і як манекенниці, і як персонажі загадкових сцен – деякі кадри були схожими майже на фотографії з місця злочину. У цих роботах з’явилися і образи, що стали знаменитими: наприклад, напівголі жінки в ортопедичних корсетах або в шкіряних сідлах від Hermès – несподівані, зухвалі елементи, що перетворювали модну зйомку на арт-перформанс. Ньютон немов використовував моду лише як привід, щоб розповісти власні візуальні історії та втілити свої фантазії.
Технічна майстерність Ньютона йшла рука об руку з його креативністю. Він досконально володів світлом і композицією, домагаючись бездоганної якості зображення. Фотограф часто грав з віддзеркаленнями – стратегічно розміщував дзеркала, щоб показати модель з кількох ракурсів в одному кадрі, посилюючи ефект присутності прихованого спостерігача. У багатьох роботах відчувається цей вуайєристський погляд: глядач ніби підглядає за інтимною сценою, залишаючись невидимкою. Ньютон навмисно втягував нас у роль спостерігачів, що надавало його знімкам додаткової напруги. Така відвертість викликала дискусії про етику і роль фотографа. У 1970-ті деякі критики (особливо феміністично налаштовані) закидали Ньютону об’єктивізацію жіночого тіла та зайву провокаційність. Однак сам майстер зазначав, що він лише відображає через фотографію мінливу роль жінки в суспільстві. Його героїні – хоч і представлені як об’єкти бажання – водночас сильні, розкуті та контролюють ситуацію. Саме це суперечливе поєднання – гламур і влада, еротика та іронія – стало фірмовим почерком Гельмута Ньютона.
Гельмут Ньютон, Автопортрет із дружиною та моделями, Париж, 1981 рік
Внесок Гельмута Ньютона у фотографію та вплив на моду
За п’ять десятиліть кар’єри Гельмут Ньютон встиг завоювати репутацію справжнього візіонера фотографічного мистецтва. Його зухвалі експерименти назавжди змінили вигляд модної фотографії, привнісши в неї елементи, які раніше вважалися табу. Багато критиків сходяться на думці, що саме Ньютон першим настільки відкрито ввів сексуальність у високу моду, створивши естетику, що отримала назву “porno chic”. Його фотографії – провокаційні, вишукано поставлені й технічно бездоганні – одразу привернули увагу і були неодноразово скопійовані іншими майстрами. “The New York Times” назвала Ньютона “плідним, фотографом моди, якого повсюдно наслідують”, чиї еротично заряджені образи в чорно-білій гамі стали невід’ємною частиною журналу “Vogue”. Дійсно, прийоми і теми, розроблені Ньютоном, підхопила ціла плеяда послідовників – від фешн-фотографів кінця XX століття до сучасних рекламних кампаній модних домів, у яких відчувається вплив “ньютонівського” стилю. Сильні жінки в кадрі, провокація, похмурий шик – все це багато в чому стало нормативною мовою модної фотографії, багато в чому завдяки спадщині Ньютона.
За життя заслуги майстра отримали широке визнання. Він був удостоєний престижних нагород, наприклад Grand Prix National de la Photographie (Національна премія з фотографії) у Франції 1990 року. Його роботи почали виставлятися в галереях і музеях по всьому світу ще з середини 1970-х. Перша персональна виставка відбулася в паризькій Nikon Gallery 1975 року. 1981 року Ньютон опублікував альбом “Big Nudes” (“Великі оголені”), а однойменна серія його великоформатних ню-фотографій експонувалася в кількох музеях Європи, затвердивши його статус класика за життя. До 80-річчя майстра 2000 року відбулася масштабна ретроспектива в Новій національній галереї Берліна, потім її показали і в інших столицях. У 2003 році Ньютон заснував власний фонд у співпраці з прусським культурним фондом, і незабаром у Берліні відкрився Helmut Newton Foundation – музей і архів його творчості.
Гельмут Ньютон був командором ордена “За заслуги перед Федеративною Республікою Німеччина” (1992 р.), командором французького “Ордену мистецтв і літератури” (1996 р.), офіцером монакського “Ордену мистецтв, літератури і науки” (1992 р.).
Крім автобіографії фотохудожника, існує безліч статей про його життя, а також два документальні фільми. Перший – “Гельмут Ньютон: Висока фотографія” (1989р). Другий – “Гельмут Ньютон: Огидний і чудовий” (2020р), знятий до сторіччя від дня народження майстра. У них багато кадрів хроніки процесу роботи фотографа, як у студіях, так і просто неба. Кадрів з його життя, а також цікаві інтерв’ю з самим Гельмутом, його дружиною і моделями.
Автор: Макс Кауфман
Редактор: Борис Крупник
Джерела та посилання по темі
Цікаво та пізнавально, дуже розвернута стаття. Добре, що є можливість на сторінці фотошколи дізнаватись про історію фотографії, імена, що є можливість отримувати інформацію та розвивати надивленість.